Вирішили з друзями відкрити сезон гірських походів, зїздити на вихідні прогулятися на гору Явірник яка має висоту всього навсього 1017 м., але це дуже мальовниче та унікальне місце, тому що звідти відкриваються види на Боржаву, Польські Бескиди, Словацькі Татри і навіть Румунські Мармароси. В планах у нас була ночівля у славнозвісному єдиному гірському притулку в Україні, який знаходиться на самій горі і був збудований чехами ще у 30х роках, я знав, що притулок згорів минулого року, але там активно йшла реконструкція і ми надіялися, що він уже функціонує, бо не знайшли ніякої інформації в інтернеті. З самого початку наша подорож пішла не так як ми планували, жахлива дорога через Ужоцький перевал, несправність авто, але все таки ми добралися до початкої точки маршруту, так як гора не висока менше ніж за півтори години ми вже були на вершині і милувалися краєвидами, а погода нам в цьому лише сприяла, далі ми рушили до притулку, підходячи до будинку, я бачу, що це зовсім вже не той приют який я бачив на старих фото, це вже був на вигляд новий сучасний будинок, такий які я бачив у Європі де вони дуже популярні, але через кілька хвилин ми дізналися ще одну невтішну новину, нажаль притулок ще відновлюють і поки він не функціюнує, перше в думках, щось нам сьогодні не щастить, але охоронець сказав, спустіться тут трошки нижче до діда можливо він вас прийме, і ми крутою стежкою почали спускатися вниз до хатинки яка виднілася серед лісу і тут підходячи до будинку я бачу здалека старшого чоловіка, на вигляд як з історичного фільму "Вікинги" або "Гра престолів", впевнена постава, серйозний проникливий погляд, срібна борода, а в руках бойова сокира, це був він - Янко Деревляний, чим ближче ми підходили то аж мороз пробігав по шкірі від цієї побаченої колоритної постатті, підійшовши ми привіталися на що дід протягнув мужню руку і таке враження, що це стискання я відчуваю досі, запросив на чай, який він готував сам з джерельної води та карпатських трав, перше враження сладалося що ми попали на років 100 назад і нас зустрів карпатський мольфар, на що Янко усміхнувся і сказав я просто столяр від того в мене і народна назва Деревляний, далі в нас були довгі розмови та історії біля вогню до ночі, зранку ми проснулися від гучного звуку старовинного тромбону, який заміняв Янкові трембіту, переглядали старі фотографії під цікаві розповіді з життя притулку на якому Деревляний живе і відбудовує ще з 70 років...
